Історія села Яворівка

Перші поселення нинішньої Яворівки відносяться до початку XVIIIст. У першій чверті XVIIIст. в економічному житті України, як і Росії в цілому, спостерігаються значні економічні зрушення.

У цей час Петро І робить спроби ліквідувати відставання Росії від передових західноєвропейських держав. Для цього було проведено ряд різноманітних реформ. Велика увага приділялася розвитку сільського господарства. Освоювалися цілинні степи, засновувалися різні промисли. Посилювався наступ поміщиків на селян і козаків. Значно збільшилося землеволодіння козацької старшини, яка скуповувала або силоміць захоплювала землі селян і козаків, а їх самих перетворювала в залежних людей – «підданих».

На правому березі р. Чумгак (малий) було невелике поселення селян. Воно складалося лише з кількох дворів. За переказами сучасників, першими поселенцями були селяни з Чернігівщини. Це поселення і стало основою хутора. У середині XVIIIст. на хуторі з’явився пан Лука Галенко, що поселився на захід від хутора. Селян, згодом, він перетворив на кріпаків, а свою садибу – на панський маєток. Пізніше, наслідуючи польських та українських шляхтичів, пан Лука Галенко видозмінив своє прізвище на Галенковського і став називати себе Лука Галенковський. Хутір був названий Лукашівкою.

На лівому березі Чумгака землею заволодів козацький старшина Лизогуб і почав заселяти її селянами. Так через кілька років утворився хутір Лизогубівка, який довго носив цю назву (навіть зараз частина села називається Лизогубівка).

Важливу роль у транспортуванні товарів, зокрема солі і риби, відіграли чумаки. Валки чумацьких возів перевозили товари з різних кінців країни. Чумацький шлях проходив неподалік від хутора Лизогубівка, в бік Шрамківки, а виходив з села Кантакузівки. Все це не виключає можливість того, що серед наших далеких предків були чумаки.

Йшов час, населення х. Лизогубівка кількісно виросло, а тому згідно існуючого положення необхідно було будувати «храм божий». Таке розпорядження і одержав Галенковський від Полтавського губернатора. Церкву панові треба було будувати за свої кошти, а Галенковського характеризували як не дуже багатого пана. На допомогу прийшов його брат, офіцер царської армії, який допомагав коштами та порадами. На честь перемоги російської армії над Наполеоном Бонапартом, було закладено фундамент церкви. В 1814 – 1815 рр. продовжувалось будівництво церкви неподалік маєтку Галенковського, але дуже повільно. В пана вичерпувались кошти. Та ось ніби хто підіслав царське військо на шлях, що проходив через землі Галенковського. Була осінь. На «кориті», так називалось пониззя на солонцях, завжди в час дощу було дуже важко проходити і проїжджати.

Тим шляхом проходили війська та везли з собою спорядження. На «кориті» їх зустріла невдача. Застряли в грязі так, що без допомоги сильнішого виду транспорту виїхати було неможливо. Тоді старший офіцер. Що був там, звернувся до галенковського з тим, щоб він допоміг їм виїхати. Галенковський не відмовив офіцерові і послав на допомогу військовим кілька пар волів. Спорядження було витягнуте, але наближалася ніч. Тоді військові вирішили переночувати в Галенковського, який їх запросив. На честь офіцерів був даний паном вечір. На ньому офіцери дізнались. Що закінчується термін будівництва церкви, а в пана вичерпуються кошти і нема за що закінчувати будову. Офіцери тоді зібрали і віддали Галенковському чималу суму грошей (яку саме невідомо) з таким розрахунком, що йому вистачить повністю закінчити будівництво церкви. Пан подякував за ці гроші, значно прискорив будівництво церкви. Яке було закінчене в 1816 році. Про це було повідомлено в Пирятинський повіт та Полтавському губернатору. Відкриття церкви відбулося урочисто 21 вересня 1816 р. А в перший день служіння церкви було вирішено х. Лукашівка назвати селом Богодарівка. Тому, що ніьи Бог послав тих військових до пана, що подарували грошей на закінчення будівництва церкви. В губернії було затверджено цю назву, що проіснувала до зими 1925р., коли с. Богодарівка було перейменовано на с. Сталінівка. Богодарівського приходу були і х. Лизогубівка і х. Іванівка.

В 1931р. в Сталінівській сільраді були утворені 3 колгоспи: в с. Сталінівка – к-п ім. Кузьменка, а на х. Лизогубівка – к-п «Спільний пахар», а на х. Червона Дача – к-п «Червоногвардієць».

21 вересня 1941р. с. Сталінівку зайняли німецько-фашистські загарбники і утворили общини. Село знову в 1941р. було перейменовано на с. Богодарівку.

21 вересня 1943р. радянські війська звільнили село від німецько-фашистських загарбників і йому було повернуто назву Сталінівка.

Після важкої розрухи село помалу почало відбудовуватись, почало розвиватись господарство. Люди невтомно працювали, лише б швидше відбудувати господарство.

В 1959р. в селі було утворено колгосп ім. Калініна, а в 1960р. – ім. Куйбишева, який проіснував до кінця 90-х рр. ХХ ст.

В листопаді 1961р. село Сталінівка було перейменовано на Яворівку (ХХІІ з’їзд КПРС). З цього часу і хутір Лизогубівка, який розбудувався і злився з с. Сталінівка, і х. Червона Дача стали входити до складу с. Яворівка.

На Яворівській землі народився Герой Радянського Союзу Михайло Пилипович Загородський.

На сьогоднішній день село розбудувалось.